Читалочки від Наталочки

Ніколи не любила змагань (особливо спортивних) чи викликів. Вони завжди морально тиснуть на мене і не дають отримувати задоволення від процесу. Однак, книжкових челенджів це не стосується, оскільки тут я ніби змагаюся сама з собою. Так, минулого року я поставила собі за мету прочитати 100 книг за рік і успішно її досягла (більше такого певно не буду повторювати - надто швидкий темп). Цього року мета скромніша - лише 60 книг, але не знаю чи вона досягнеться (часу на читання стало менше). До челенджів додалася любов до планів, списків і таблиць. Планування майбутній читанок саме по собі вже задоволення, а коли поступово викреслюєш зі списку подолані книги... Ух! Люблю цей момент. Це допомагає тримати себе в тонусі. Зрозуміло, що читання - це заняття швидше для задоволення і розслаблення (навчальні книги я давно не читала), однак і тут потрібна самодисципліна. Для цього я записую в блокнот читання як завдання на кожен день. Карантин, з одного боку, подарував мені більше часу для чита

Наша пам′ять дуже ненадійна річ. Деколи ми можемо дуже чітко пам′ятати всі події, слова та вчинки, а інколи - лише емоції , що їх супроводжували. З метою запам′ятати якнайбільше з прожитого/прочитаного/переглянутого/відчутого хочеться вести цей блог. Щоби пам′ятати моменти.  Книги місяця. Найперше, чим би хотілось відзначити січень 2018 р., це можливістю багато читати (порівняно з попередніми місяцями). В різдвяний час хотілося читати лише щось атмосферне, тепле. Найбільше мені припали до душі твори Луїзи Мей Олкот (про «Маленьких жінок» я вже згадувала в попередньому пості) та Надійки Гербіш. З творами Надійки Гербіш я познайомилася вперше. «Теплі історії до кави» − саме те, що потрібно в зимові вечори, коли так хочеться тепла і світла. Але щоразу задавала собі питання: «Чому ця книга така «солодка»?» Напевно, цьому сприяє особлива атмосфера та щасливі кінцівки кожної історії, де всі герої в результаті стають щасливими і опиняються в своїх затишних домівках з рідними людьми.

«Маленькі жінки» – роман (у двох частинах), що заслуговує на звання «безсмертного». Сентиментальна, чуттєва та трішечки драматична історія. «Маленька» книга, що заново відкриє вам світ безневинного та ледь наївного дитинства. Луїза Мей Олкот розповідає своїм «любим» (як вона їх називає) читачам про життя чотирьох звичайних дівчат, які жили в найромантичніший, на мою думку, час – в ХІХ ст. Саме тоді улюбленими заняттями юних леді було відвідування балів, вишивання та читання невмирущої класики. Важко без усмішки описати, як малі бешкетниці влаштовували костюмовані вистави, створювали таємні клуби і насолоджувалися кожнісінькою хвилиною, що проводили разом. Дівчата мали багато вад та недоліків, кожен раз долаючи які, ставали все більш схожими на справжніх жінок. Попри те, що бачення авторки видаються трішки застарілими і у творі присутня легка ідеалізація героїнь, книга читається на одному диханні. Так просто написана і так швидко прочитана мною книга заслуговує на звання

«Голеор» - книга про захоплюючі пригоди і справжню дружбу. Розповідаючи про свої враження від книги, я б не хотіла зупинятися на коментарях про неймовірно вдалу обкладинку, граматично правильну мову та легкий до прочитання письменницький стиль дебютного роману Роксани Тимків. Я б хотіла поговорити про свої роздуми та відчуття, які я отримала гортаючи роман. Читаючи книгу, я не могла зрозуміти – чому герої намагалися позбутися свого тваринного єства? Хіба воно не дає більше можливостей? Маючи в собі дикого звіра, звичайна людина може робити неймовірні речі –  плавати найглибшими просторами океанів та літати вище хмар. Хіба це не ті якості, про які мрієш в дитинстві? Хіба кожен з нас не мріяв колись жити в якомусь чарівному світі, де людина може все і навіть більше? Я мріяла! «Голеор» − книга, яка відриває для читача простори фантазії – ти можеш бути китом або ж куріпкою, орлом або ведмедем, головне – залишатися людиною. Я б назвала цю прозу повчальним фентезі (хоч сама пис

10 найкращих цитат з книги о.Яна Твардовського  "У любові багато імен" В такий осінній прохолодний день хочеться трішки тепла і любові. Книга "У любові багато імен" є найкращим помічником у цьому прагненні. Ян Твардовський − польський римо-католицький священик та філософ зазначає:  "Любов − це моя тема. Іноді люди дивуються, що я , священик, так багато пишу про любов. Я постійно чую про неї, я знаю, яка вона важлива для кожного. Вся моя віра заснована на Любові, яка усвідомлює, що кожна людина прагне любові. Я пишу про любов у різних її образах; молодого чоловіка до молодої жінки і матері до дитини. Для мене любов є доказом існування Бога". Отож, найкращі цитати: "Любов − це прагнення добра іншої людини, відповідальність за неї, витривале перебування біля неї і в горі, і в радості. У подружжі люди присягають одне одному не почуття, а любов, вірність, витривалість навіть у найгірших хвилинах життя..." "Життя навіть найбільш

Книга Рішарда Капусцінського "Імперія" - це розлогий і неймовірно цікавий репортаж написаний під враженнями із СРСР, що майже розвалився, із СРСР, що доживає свого віку. Однак, ми мало що почуємо там про Москву чи Київ, тобто про столиці великих республік. Капусцінський дає змогу читачам перенестися до майже не помітних, не відомих нам респулік Радянського Союзу - до Вірменії, Грузії, Азербайжану, Туркменії, Таджикистану, Киргизії та Узбекистану . Автор роздумує про унікальні особливості кожної з цих країн та про жахливі наслідки режиму для життя населення цих республік.  Читаючи це дослідження, одразу задумуєшся над тим, наскільки людина безсила проти тоталітарної системи у змові з жорстокістю природи. Сувора і збочена каральна система Радянського Союзу заворожує своєю безглуздістю. У спогадах Алекса Вайсберга-Цибульського ("Росія в горні чисток") СРСР постає як божевільня, як країна варварських репресій та "непотрібної жорстокості" . Він, перебуваючи