Читалочки від Наталочки

Наша пам′ять дуже ненадійна річ. Деколи ми можемо дуже чітко пам′ятати всі події, слова та вчинки, а інколи - лише емоції , що їх супроводжували. З метою запам′ятати якнайбільше з прожитого/прочитаного/переглянутого/відчутого хочеться вести цей блог. Щоби пам′ятати моменти.  Книги місяця. Найперше, чим би хотілось відзначити січень 2018 р., це можливістю багато читати (порівняно з попередніми місяцями). В різдвяний час хотілося читати лише щось атмосферне, тепле. Найбільше мені припали до душі твори Луїзи Мей Олкот (про «Маленьких жінок» я вже згадувала в попередньому пості) та Надійки Гербіш. З творами Надійки Гербіш я познайомилася вперше. «Теплі історії до кави» − саме те, що потрібно в зимові вечори, коли так хочеться тепла і світла. Але щоразу задавала собі питання: «Чому ця книга така «солодка»?» Напевно, цьому сприяє особлива атмосфера та щасливі кінцівки кожної історії, де всі герої в результаті стають щасливими і опиняються в своїх затишних домівках з рідними людьми.

«Маленькі жінки» – роман (у двох частинах), що заслуговує на звання «безсмертного». Сентиментальна, чуттєва та трішечки драматична історія. «Маленька» книга, що заново відкриє вам світ безневинного та ледь наївного дитинства. Луїза Мей Олкот розповідає своїм «любим» (як вона їх називає) читачам про життя чотирьох звичайних дівчат, які жили в найромантичніший, на мою думку, час – в ХІХ ст. Саме тоді улюбленими заняттями юних леді було відвідування балів, вишивання та читання невмирущої класики. Важко без усмішки описати, як малі бешкетниці влаштовували костюмовані вистави, створювали таємні клуби і насолоджувалися кожнісінькою хвилиною, що проводили разом. Дівчата мали багато вад та недоліків, кожен раз долаючи які, ставали все більш схожими на справжніх жінок. Попри те, що бачення авторки видаються трішки застарілими і у творі присутня легка ідеалізація героїнь, книга читається на одному диханні. Так просто написана і так швидко прочитана мною книга заслуговує на звання